Українські політичні сили на початку першої війни​

19 липня (1 серпня) 1914 р. державний кордон між Росією і Австро-Угорщиною перетворився на лінію фронту. А розкраяна навпіл Україна мала стати не просто одним із плацдармів кровопролитних, спустошливих боїв, але й місцем, де реалізовувались стратегічні напрямки світового конфлікту. І так уже судилось долею, що реалізовувались значною мірою за участі українців, які змушені були стріляти один в одного, нищити своїх етнічних братів, їх добро за чужі анексіоністські інтереси. Трагізм ситуації примножувався тим, що питома вага українського «гарматного м'яса» у російській та австрійській арміях була дуже значною. Так в Росії на 1917р із 15,5 млн чоловік, мобілізованих на війну, 4,5 млн складали українці.

В австрійській армії відсоток українців був порівняно меншим, зважаючи передусім на питому вагу українського населення у складі габсбургської монархії Однак, тут була і своя специфіка.

На підтримку віденського уряду з перших днів війни висловився «Український січовий союз», заснований ще в 1912 р. На початок війни у ньому об'єднувалось 16 тисяч юнаків — добровольців. За перші два тижні серпня 1914р. виявили бажання приєднатися до них ще близько 14 тисяч Австрійський же уряд дозволив сформувати український регіон, який би не перевищував 5 тисяч чоловік. Його командиром було призначено ректора приватної української гімназії в Рогатині М.

Галущинського. Однак блискавичне захоплення російською армією Галичини на початковому етапі війни зашкодило повномасштабній реалізації починання 2 тисячі легіонерів переїхали в район Стрия-Мукачевого, де створили перший полк січових стрільців (командир Г. Коссак), а також резервний батальйон, які невдовзі влилися у відповідні підрозділи австрійської армії.