яким би був фінал у творі рукавичка шиллер

Здавалось, видовища сьогодні не відбудеться. І тут Кунігунда вирішила зробити себе центром видовища, привернути увагу публіки до себе. Рукавичка красної дами раптом упала з балкона туди, де знаходились дикі тварини. За її замислом, потішити публіку мала вже людина, яка наважиться вийти на арену до хижаків. Це мав бути прихильник Кунігунди. Вона промовила: "Щодня, щогодини, лицарю мій, присягаєтесь ви в любові свош. . . " Лицар кохав Кунігунду, але вона, як виявилось, не тільки не намагалась зберегти його любов, а й готова була заради втіхи пожертвувати навіть життям цього юнака. Вона звертається до лицаря Делоржа з проханням принести рукавичку. Треба сказати правду, Делорж виявив неабияку мужність. Він нічим не виказав свого сум'яття. Делорж "кроком твердим ступає між звіром тим". Він був переможцем, героєм в очах публіки, коли неушкодженим повернувся з рукавичкою до юної красуні. "Кунігунда героя очима вітає — той погляд щастя обіцяє!" А чи був би щасливий лицар Делорж з жінкою, яка знічев'я посилає його на смерть?

Тут, у баладі, зіткнулися справжнє лицарство і підлість. Виявляється, що шляхетні манери й високий соціальний стан можуть поєднуватися зі звірячою жорстокістю. І найжахливіще те, що ця жорстокість дрімала до слушного часу в юній красуні.

Фінал балади закономірний: під голосні вигуки лицар кинув рукавичку в обличчя Кунігунди: "Подяки, дамо, не треба мені!"