Укажіть закономірності в розташуванні окремих географічних об'єктів Євразії (молоді гори рівнини річки озера)

В основі материка лежить Північноамериканська платформа, що на північному сході виходить на поверхню у вигляді Канадського кристалічного щита (платформа займає майже 3/4 поверхні материка й значну частину Канадського Арктичного архіпелагу й Гренландії). На заході в резуль-таті зіткнення Тихоокеанської й Північноамериканської літосферних плит сформувалася область середньої й молодої складчастості, що простягнулася з півночі на південь на 9000 км (через Центральну Америку вона тягнеться на південноамериканський материк). На сході до платформи приєднується область давньої й найдавнішої складчастості — гори Аппалачі з висотами до 2000 м.

Північно-східна частина платформи під вагою давнього льодовика подекуди прогнулася. Про-гини, заповнені пізніше водою, утворили Гудзонову затоку й більш дрібні затоки й протоки, що відокремили від материка Канадський Арктичний архіпелаг. Унаслідок розломів від платформи відокремився острів Гренландія.

(Подальшу свою розповідь учитель супроводжує демонстрацією ілюстрацій. ) Під час льодовикової епохи клімат Північної півкулі був суворішим, ніж сьогодні. Гігантський льодовик, розбитий на окремі блоки, повільно сповзав, відколював дрібні уламки, захоплював цілі брили гірських порід і ніс їх із собою. На південній окраїні льодовик починав танути, численні річки й струмки виносили з-під льоду гальку, пісок, часточки глини. Іноді такі водні потоки протягом тривалого часу текли в льодовику, утворюючи своєрідний тунель, і тоді накопичувалися вузькі й довгі піщані й глиняні вали. Під дією талих вод утворювалися піщані наноси, простягнулися вузькі поздовжні піднесення, що нагадують залізничні насипи, по всій території виникли величезні валуни, талі води заповнили виорані льодовиком зниження й створили численні озера. Так утворився ландшафт, характерний для областей давнього зледеніння.

Середня висота Північної Америки над рівнем моря — 720 м, тоді як Південної — на 140 м ме-нше (580 м), однак максимальна висота більша в Південної Америки (г. Аконкагуа — 6960 м), на заході материків тягнуться молоді гори, на сході — старі гори (у Південній Америці — плоско-гір’я). Середня частина материків рівнинна. При цьому в Північній Америці низовини займають меншу площу, ніж височини, а в Південній Америці значна частина поверхні припадає на плоско-гір’я. Пояс гір на заході Північної Америки більш широкий, ніж у Південній. Перепад висот між гірським, західним районом і східним, рівнинним у Північній Америці не такий різкий, як у Пів-денній, оскільки на схід від гір Північної Америки тягнеться плоскогір’я (Великі рівнини), а потім уже низовина; у Південній Америці високогір’я відразу переходять у низовину.

Цікаві факти

Уздовж східного узбережжя Північної Америки в напрямку з південного заходу на північний схід простягнулися Аппалачські гори. Вони являють собою широку смугу хребтів і плато, що ви-тягнулася більш ніж на 2000 км від штату Алабама до затоки Св. Лаврентія. Гори продовжуються і на острові Ньюфаундленд.

Особливості Аппалачів обумовлені їхнім віком. Південна частина гірської країни була зібрана у складки сотні мільйонів років тому. Північна частина разом з островом Ньюфаундленд випробу-вала горотворення тільки в першій половині палеозою. Межею між ними вважають глибоку тек-тонічну западину, що проходить від озера Ері й по долині р. Гудзон.

Північні Аппалачі нижчі за Південні. Вони являють собою хвилясте плоскогір’я, над яким здіймаються гірські хребти, масиви й поодинокі гори. Найбільш гориста територія на північ від Нью-Йорка й на схід від озера Онтаріо.

У четвертинному періоді Північні Аппалачі покривали льодовик і залишили відкладення у ви-гляді кінцево-моренних валів, яких багато в міжгірних зниженнях.