твір на тему неповторний світ дитинства в поезіях лесі українки ​

Кажуть, що поет формується у дитинстві. Маленька тендітна дівчинка мріяла про надзвичайну дивну казку (вірш «Мрії»). Вік лицарства і шляхетних вчинків приваблював не одне покоління юних романтиків. Однак у Лесі Українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських турнірів:

Тільки дивно, що не принци.

Таємницею укриті.

Не вродливі королівни

Розум мій очарували.

Дівчинка гортала малюнки лицарських романів. Її приваблювали не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “Здайся!”», а переможені. Нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «Убий, не здамся!»

Маленька дівчинка Леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. Вона поважала тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. Можливо саме в них вона вчилася великої мужності. Ця мужність знадобилася їй у житті, допомагала боротися з власною недугою та життєвими негараздами.

В іншому вірші «Як дитиною, бувало» маленька мрійниця Леся виступає мужньою і гордою дівчинкою. Гулі від падіння не викликати сліз. Вона тихо вставала і ніколи не скаржилася на біль від забиття:

«Що болить?» — мене питали.

Але я не признавалась —

Я була малою горда, —

Щоб не плакать, я сміялась.

Такою була поетеса в дитинстві. Вона поважала в людині гордість і силу духу. Сльози Леся, як і лірична героїня вірша, вважала слабкістю. Але минув час, і вже доросла Леся переглянула свої погляди. Щоб не скінчилася драматична ситуація злим жартом або не зірвалося з уст в’їдливе зауваження:

Безпощадній зброї сміху

Я боюся піддаватись,

І, забувши давню гордість.

Плачу я, щоб не сміятись.

Характер Лесі Українки сформувався в дитинстві. Просто з дитинства вона ввійшла в літературу – як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу.

твір вище